ТИСЯЧОЛІ́ТНІЙ, я, є.
1. Який триває тисячу років; тисячорічний; // Який триває дуже багато років. Протягом своєї тисячолітньої історії Київ багато страждав, але часто був і щасливий. Сьогодні щастя Києва — в його невпинній розбудові (Загреб., День.., 1964, 61); Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Хотк., ІІ, 1966, 158); Тисячолітня робота хвиль розбила виступ [скелі] на окремі шматки (Багмут, Щасл. день.., 1959, 117).
2. Який існує, нараховує тисячу років. Тисячолітній дуб, що виростає з маленького жолудя, — звичайне природне явище (Жур., Звич. турботи, 1960, 10); За легендою тисячолітньої давності, жили тут колись троє братів-молодців (Знання.., 7, 1966, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 126.