ТИХОМИ́РНИЙ, а, е, розм.
1. Тихий, сумирний. Нас тройко тихомирних у хаті. Всі вкупі робимо (Барв., Опов.., 1902, 372); Якою тихомирною дівчинкою була лісовичка..! (Донч., V, 1957, 71).
2. Спокійний, неквапливий. Розмовами з Смотрицьким він жив навіть і тоді, коли лише сподівався на них, готувався до них. А в тихомирній розмові — спочивав душею й тілом (Ле, Наливайко, 1957, 120); // Який навіває спокій. І тихомирний сонячний пейзаж Кругом нас непомітно обступає…. (Криж., Срібне весілля, 1957, 53); // Який умиротворяє. Гнат.. відчув, як спадає йому на серце тихомирний спокій (Панч, В дорозі, 1959, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 133.