ТИ́ХІСТЬ, хості, ж. Стан і властивість за знач. ти́хий. Панталаха, порозрізувавши штаби, що оперізували піч, у найбільшій тихості здійняв верхню половину печі (Фр., II, 1950, 258); З усією тихістю й обережністю, на які була здібна, почала [Єлена] стеження. Як беззвучна тінь, висувалася за Олексою, коли він куди виходив (Хотк., Довбуш, 1965, 9); Навколо стояла відволожена вечорова тихість (Стельмах, Правда.., 1961, 24); Мир тобі, стомлена земле ласкава, Вільна від напастей, тьми і знегод! Слава червоності прапора, слава Ясності зір і тихості вод! (Вирган, В розп. літа, 1959, 76); Могутній хор потрясав тихий, прозорий спокій свіжого літнього дня. Він руйнував тихість сумирного провінціального міста (Смолич, ІІ, 1958, 120); Добрість і тихість вдачі світились в її ясних оченятах (Н.-Лев., І, І956, 620); Сам не знав [Брайко], звідки в нього ота тихість, оте небажання щодня іти на бій, відстоюючи високі ідеали (Загреб., День.., 1964, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 131.