ТИЧИ́НА, и, ж. Те саме, що ти́чка 1, 3. Як хмелині вгору виться? Тичини немає! Як дівчині не журиться? Козак покидає! (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 300); Отут,бувало, із-за тину Вилась квасоля по тичині (Шевч., II, 1963, 187): Біля ганку рясно цвіла красоля й вились по тичині кручені паничі (Донч., Секрет, 1947, 93): Обтяжені віти плодами, де-не-де попідпирані тичинами. Жінки знімають урожай (Головко, І, 1957, 442); Тарантас спустився в долину і наближався до самотньої хатинки, над якою стирчала висока тичина з жмутом соломи. Це був дорожній прикордонний козацький пікет (Тулуб, В степу.., 1964, 92); Колесо крутиться на вмороженому в лід грабовому кілку і розкручує на довгій-предовгій тичині гнуті санчата (Стельмах, 1, 1962, 52); * У порівн. Сам то який собі удався: як тичина, високий, худорлявий (Барв., Опов… 1902, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 134.