ТЛУМА́Ч, а́, ч.
1. Той, хто пояснює, витлумачує що-небудь, дає тлумачення певного явища, тексту тощо. «Слово о полку Ігоревім», одним із геніальних тлумачів якого був Пушкін, а одним із найпроникливіших перекладачів Шевченко, становить законну гордість і росіян, і українців, і білорусів (Рильський, III, 1956, 15); Патентований тлумач їх [снів] дід Кияшко в своїй фантазії не йшов далі трьох висновків: «далека дорога», «казенний дім» і «додому» (Збан., Єдина, 1959, 152).
2. заст. Перекладач. [Чернов:] Дорогі друзі! Я не знаю сербської мови, але я думаю, що ви зрозумієте мене.. [Максим:] Не треба тлумача! (Лев., Нові п’єси, 1956, 191); Аксакал вже послав до Хотана.. посланця по тлумача, щоб порозумітись і пильно дізнатися: що воно за чужинець (Досв., Гюлле, 1961, 21),
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 155.