ТЛУ́СТИЙ, а, е, розм.
1. Гладкий, огрядний, опасистий (про людей). Молодиця молодая, Тлуста, уродлива (Рудан., Співомовки.., 1957, 5); І не занадто вже тлустий Гервасій Салоган, тільки темні щоки трохи розпухли внизу (Стельмах, І, 1962, 22); // Жирний, вгодований (про тварин). Осінь сипала важкими росами, а вівці ходили тлусті, ліниві (Літ. Укр., 26.II 1965, 1); // перен. Дуже повний, наповнений до самого верху. Гудуть машини по шляхах, і мішки з зерном, тлусті, зав’язані, — лежать у кузовах сито, заколисано (Гуц., З горіха.., 1967, 145).
2. Ситий, родючий, багатий на перегній (про землю, грунт і т. ін.). Тут, на тлустій землі, врівень з людиною ростуть ледь-ледь побризкані місяцем бурякові висадки (Стельмах, II, 1962, 80); — Один поет співав нам оду..: Коли ми [черв’яки] грунт крізь себе перепустим,.. То грунт стає родючим, тлустим… (Год., Заяча математ., 1961, 27); // Рясний, врожаїстий (про лан, поле і т. ін.). — Шляхетський гонор і шляхетні жалі без тлустих ланів нічого не важать (Стельмах, І, 1962, 39); // Жирний (про страву). З кухні несло густим духом смаженого м’яса й картоплі, що був перемішаний з пахощами тлустого борщу (Кучер, Трудна любов, 1960, 250); — Марто, чи це гусак, чи гуска? — строго допитувався Карпо, роздираючи руками тлусту гусятину (Стельмах, II, 1962, 369); // перен. Забезпечений, ситий (про життя). Не один проїжджий гладкий пан, котрому приїлись і його розкішні будинки, і його тлусте життя, з заздрістю дивиться на таке сільце (Коцюб., І, 1955, 436).
3. у знач. ім. тлу́сте, того, с. Їжа, в якій переважають жири або яка сама є жиром. Фершал-п’яничка, оглянувши та обстукавши його, сказав, що найголовніше для нього — добре їсти та дихати свіжим повітрям. — Їжте, добродію, більше тлустого… Ну, там сальця, масла… (Речм., Весн. грози, 1961, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 156.