ТО́ВПИЩЕ, а, с., рідко. Збільш. до товпа́. Ціле село стовпилося доокола Юрішкової хати величезним, утопленим в гробовім мовчанню товпищем (Хотк., II, 1966, 256); На кладовищі за селом — товпище (Мик., II, 1957, 14); Із сумливого товпища вчорашніх невільників знову вихопилися дзвінкі голоси, в яких чулося безмежне захоплення (Жур., Вечір.., 1958, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 166.