ТО́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до томи́ти. Жінка, зв’язавши останній сніп, бере з колиски на томлені руки дитину (Вас., II, 1959, 168); Оленка стояла на прозорій мілині, вода плюскала під руки.. Так би вік простояла, томлене тіло відходило, спочивало після тяжкої роботи (Горд., II, 1959, 66); Ти не казав ні словечка мольби, лиш руку в мене палко взяв рукою й поклав на серце, томлене жагою, в очах твоїх палав огонь любви (У. Кравч., Вибр., 1958, 141); // у знач. прикм., мет. Томлена сталь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 183.