ТОНКОГОЛО́СИЙ, а, е.
1. Який має тонкий, високий голос. Синагоги блищали підсвічниками, верещали тонкоголосі раввіни (Ю. Янов., І, 1958, 63); * Образно. Іде землею рання осінь, І жайвір в небі не співа, — Лише вітрець тонкоголосий На хлопця смуток навіва… (Воскр., І всерйоз.., 1960, 46).
2. Який має високе звучання. Від пожежі, заглушений садами, скакав одинокий, тонкоголосий жіночий зойк (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 190.