ТОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., спец.
1. перех. і без додатка. Відтворювати повне звучання музичного або мовного тексту (при співанні, читанні і т. ін.).
2. перех. Покривати фарбою, надаючи потрібного тону; робити декоративне забарвлення з метою імітації. Докладно пророблені деталі ескіза дозволили тонувати рисунок (Мист., 1, 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 192.