ТО́НШАТИ, аю, аєш, недок. Ставати тоншим, меншим за товщиною в процесі якоїсь дії. Були в моєму дитинстві мрії про срібну гору.. Одначе чим реальніше підходив я до химерної своєї мрії, тим більше доводилось обмежувати її. Гора в моїх мріях усе тоншала й нижчала і, зрештою, перетворилась у невеличкий обеліск завбільшки в аршин (Вас., Незібр. тв., 1941, 158); Від залізної шматини відскакують іскри, вона розтягається в довжину, тоншає (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 200); // Бути тоншим, вужчим де-небудь, у якомусь місці. Вузька крижана смуга вздовж берега швидко тоншала і, нарешті, зникла зовсім (Трубл., Лахтак, 1953, 194); Широкий в плечах, він немов сходився і тоншав до ніг і справді всією будовою тіла нагадував рибу (Собко, Скеля.., 1961, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 193.