ТОРБОХВА́Т, а, ч., зневажл. Злодій, шахрай. — На возі сокири не кидай, бо ще хтось вночі поцупить та й на торжок однесе. Адже ж тут у Києві тих злодіїв та торбохватів, хоч греблю ними гати! — гукнула Лекерія Петрівна до свого наймита (Н.-Лев., І, 1956, 577); — Ми не пустим на поріг [Нового року].. Торбохвата і хапугу, Що таскав у свій барліг Безсоромно все, що міг! (С. Ол., Вибр., 1959, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 200.