ТОРОЧКИ́, чо́к, мн. (одн. торо́чка, и, ж.).
1. Суцільний ряд кінців ниток, що вільно звисають із країв тканини; тасьма з таким рядом ниток; бахрома. Ватя стояла на березі під лозами.. з розпущеним блакитним зонтиком, облямованим навкруги червоними торочками (Н.-Лев., IV, 1956, 119); Я сумно слухала товаришки розпо́відь І безуважно торочки сплітала На обрусі (Л. Укр., І, 1951, 106); Вона [мати] хутко нахилилась і почала сухими пальцями скубти торочки на скатерці (Панч, В дорозі.., 1959, 136).
2. Те саме, що тороки́ 1. Марина забирає качку, швидко надіває її на торочки і ще швидше кладе рушницю до плеча (Епік, Тв., 1958, 591).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 208.