ТОРС, а, ч. Тулуб людини. А на тому фоні майне чудовий дівочий торс, пишне лице з огнястими очима (Н.-Лев., III, 1956, 311); Од білого підрясника, що загортав сливе жіночий торс.., віяло таким спокоєм, що Раїса не могла пустити його так швидко од себе (Коцюб., І, 1955, 317); Орлюк стояв.. з забинтованим голим торсом (Довж., Зач. Десна, 1957, 292); // Скульптурне зображення тулуба людини. Коли дверцята відчинялись, криваві бліки [відблиски] освітлювали на мить бронзовий могутній торс Жака (Донч., VI, 1957, 479).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 209.