ТО́РСАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм.
1. Смикати, шарпати, трясти когось. Вона торсала Остапа за одежу, тягла його з собою (Коцюб., І, 1955, 356); — Петрик, а Петрик! — легенько торсаючи хлопчика за плече, упівголос сказав Клим (Вас., І, 1959, 97); Він так зачитався, що Володьці довелося цілу хвилину торсати його (Сенч., На Бат. горі, 1960, 20); // Тягнути що-небудь посмиками, ривками. А Бекір грав. Бив струни, торсав, тупав ногами (Коцюб., II, 1955, 148); Чує Панай: хтось торсає двері (Трубл., І, 1955, 279); Льонька урочисто вмостився на сидінні й почав щосили торсати важелі управління (Донч., VI, 1957, 135); * Образно. Від усієї батькової постаті, здається, так і віє солоним морським вітром, який торсав корабель десь у далеких морях (Донч., Ю. Васюта, 1950, 146); // також чим. Трясти. Не торсай столом, бо я на йому пишу (Сл. Гр.).
2. Штовхати, пхати. Взяла ту прислужницю та й пхнула. Баба то і вгледіла: «Що це ти її торсаєш?» (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 209.