ТОТ, тота́, тото́; мн. тоті́, тоти́х; займ. вказ., діал. Той. Тільки руки і ноги, мускулисті, рапаві та сильно розвиті, свідчили, що тот хороший хлопчина не в добрі плекався, але ріс серед важкої праці (Фр., І, 1955, 274); Зробив [Арідник].. скрипку і грає, а вівці пасуться. Побачив бог та й вкрав тото в него [в нього] (Коцюб., II, 1955, 329); Уважай на тоту дитину, Маріє (Коб., III, 1956, 424); Дівчино моя, Будем слухати з тобою в парі солов’я. Всі рулади переллємо в серденька свої, Все життя вчуватись будуть тоті солов’ї (Ус., Листя.., 1956, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 212.