ТО́ЧНО.
1. Присл. до то́чний 1-4. Ноги все одбивають сильно той самий такт, одлічують точно, немов годинник хвилини (Коцюб., II, 1955, 241); Ось місце, точно визначене за планом, виміряне для нової будівлі (Коп., Вибр., 1953, 10); Знав і точно описував кілька десятків таких [з грошима] комор, але чомусь сам не користав з них (Хотк., II, 1966, 163); Дума про Хмельницького та Барабаша.. передає досить точно історичний факт (Рильський, IX, 1962, 231); Так точно, бувало, націлить гармату, Що дрантя з фашиста летить, як трава (С. Ол., Вибр., 1959, 75); Товариш Швед розгорнув батальйон точно за уставом і повів на Олешки (Ю. Янов., II, 1958, 198); Вже можу визначити точно свої плани (Л. Укр., V, 1956, 409).
2. Цілком, зовсім; абсолютно. Всі люди розрізняються за зовнішнім виглядом. Немає людей, точно схожих один на одного (Фіз. геогр., 5, 1956, 152).
3. Якраз, рівно. Сергій, туго перетягнутий брезентовим пасочком, задавакувато викручувався на одному каблуку, обсмикував гімнастерку, поправляв пілотку, щоб сиділа точно на два пальці від брови (Тют., Вир, 1964, 341); Точно о шостій Сахно збудив гучномовець (Смолич, І, 1958, 68); — Добре. Не турбуйтесь: наш поїзд рушить точно за графіком Ставки (Гончар, III, 1959, 22); // Акуратно. На вічну крейсер цей [«Аврора»] стоянку Зостався на Неві. Щоранку б’ють склянки. Точно (Нех., Ми живемо.., 1960, 129).
4. розм. Уживається як стверджувальна відповідь: справді так, дійсно. [Батько:] Справді-бо, синку, інвалід ти. Тепер вже ти не просто людина, а людина безнога. [Син:] Точно (Довж., І, 1958, 346); // перев. у сполуч. зі сл. так. Уживається в знач. стверджувальної частки (звичайно у військовому побуті); саме так. Комісар говорить в навушники: «Водій, у вас все в порядку?» Цюпа відповідає: «Точно!» (Ю. Янов., І, 1954, 53); — Ви що, з одного села? — Так точно. Він голова колгоспу, а я голова сільради (Тют., Вир, 1964, 333).
5. точні́ше, вищ. ст. Уживається для уточнення сказаного, перед правильнішим визначенням, позначенням. Цікавою особливістю дум є й граматичні неправильності, точніше — відхилення від загальновживаних мовних норм (Рильський, IX, 1962, 228); — А як же це трапилось? Невже проспали? — Атож. Точніше сказати, дали себе приспати (Головко, II, 1957, 460).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 217.