ТПРУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Гукати «тпру», зупиняючи коня або іншу робочу тварину. Тільки з’їхали на місток, що йде під башту, а москаль і гука: — Ей, ти.., їдь шагом [кроком]! Тягну за віжки, тпрукаю, — нічого не вдію (Стор., І, 1957, 108); — Дідько їх знає, що вони [мадяри] там гелгочуть своїм волам! — сердилися гармаші. — Може, тпрукають… (Гончар, І, 1954, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 218.