ТРАКТУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, недок.
1. перех. Витлумачувати, розглядати якусь проблему, висловлювати свої погляди з приводу певного питання. З того, як художник трактує свої мотиви, можна пізнати його душу (Коцюб., II, 1955, 433); Теоретикам занепадницького буржуазного мистецтва вигідно трактувати реалізм як тимчасову течію, яка ніби «віджила» свій вік (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 21); Частина буржуазних етнографів, перекручуючи зміст весільної драми, майже всю її трактувала як релігійну, що не відповідає дійсності (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 95); // Характеризувати, зображувати образ, сюжет, тему тощо згідно зі своїми поглядами, розумінням. Бернс або розвивав сюжет, який йому подобався, в дусі даної народної пісні, або по-своєму оригінально трактував події, про які в ній говорилось (Рад. літ-во, 5, 1958, 84); І Хоткевич у повісті «Камінна душа», і Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків» трактують образи гуцулів у романтичному, баладному дусі (Рад. літ-во, 1, 1961, 68); Кожну тему можна трактувати по-різному. Один вдається до сатиричних засобів, другий користується гумором, інший висміює в жартівливій тональності (Вітч., 10, 1963, 111).
2. перех., рідко. Кваліфікувати, оцінювати, характеризувати певним чином. Арештантів з «нижчих верств» — селян, ремісників.. — він [ключник Панило] трактував як псів (Фр., IV, 1950, 485); — А вони [фашисти] нас трактували нижчою расою… (Гончар, III, 1959, 294); Той [емісар] занадто поважно трактував власну особу, аби встрявати в дрібні суперечки чи виявляти непотрібну амбітність (Загреб., Шепіт, 1966, 61); — Оце бордо, третього літа, іноді його трактують як каберне (Досв., Вибр., 1959, 423).
3. неперех., заст. Вести переговори, домовлятися на певному рівні з представниками іноземної держави. [Хмельницький:] Був час зі мною трактувати, коли мене Потоцькі ганяли за Дніпром (Корн., П’єси, 1947, 235); Смерть гетьмана коронного Станіслава Конецпольського, що знав козаків і вмів з ними трактувати, вибила з королевих рук найсильнішу зброю (Панч, Гомон. Україна, 1954, 41).
ТРАКТУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., перех., заст. Частувати, пригощати. І побавився Іван в місті добре. Трактував і напоював знайомих ще ліпше, оповідав богато [багато] про свою пригоду (Стеф., І, 1949, 251); — Сьогодні моя жінка, певне, трактуватиме мене куркою… а може,.. й горілкою… (Сміл., Сад, 1952, 53); // Приймати (гостей). — Здоров був, братику! Бач, як гарно в нас трактують гостей? (П. Куліш, Вибр., 1969, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 227.