ТРИБУ́НА, и, ж.
1. Підвищення для виступу промовців у залах громадських зборів, на майданах і т. ін. [Валент:] Був я у суді тоді, як ти там промовляв. Дивую, як міг ти говорити! Не зійшов ти ще й на трибуну, а вже там стояла клепсидра, той холодний часомір (Л. Укр., III, 1952, 289); У центрі площі утворилося раптом невелике каре з червоних прапорів та трибуна з стола і двох скриньок для промовця (Козл., Ю. Крук, 1957, 527); * У порівн. На броню танка, мов на трибуну, піднявся радянський воїн з відкритим, обпаленим сонцем обличчям (Чорн., Визвол. земля, 1959, 139); // чого і яка, перен. Друкований орган, установа, сфера, де політичні діячі, публіцисти й т. ін. висловлюють свої погляди, ідеї тощо. З перших днів війни царський уряд закрив газети й журнали, що виходили українською мовою, і українські письменники лишилися без своєї трибуни (Поезія.., 1956, 19); Театр для Карпенка-Карого був не просто розвагою, а високою громадською трибуною, з якої можна було виголосити вогненне слово правди, розбудити в людині кращі почуття й поривання (Літ. Укр., 28.IX 1965, 3).
2. Споруда на стадіонах, площах і т. ін. здебільшого з розташованими уступами вгору рядами місць для глядачів або осіб, що приймають паради, вітають демонстрантів тощо. М’яч метався по стадіону, немов ошпарений, то потикався в одні, то в другі ворота, то летів кудись вбік, інколи досягав навіть трибун (Збан., Курил. о-ви, 1963, 259); Невеликі трибуни манежу були нагорі, ніби балкон у театрі, з них дуже добре видно все, що відбувається внизу на біговій доріжці (Собко, Стадіон, 1954, 307); Він дуже поспішав, щоб не спізнитися на демонстрацію. Катя теж заметушилася, заспішила. Але мама сказала, що їй нема чого квапитись, — на трибуну треба йти о дев’ятій годині (Забіла, Катруся.., 1955, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 251.