ТРИВО́ЖИТИ, жу, жиш, недок., перех.
1. Викликати, вселяти тривогу, побоювання, хвилювання. Тривожать сни і помисли мої Твої [народе] тисячолітнії страждання (Фр., XIII, 1954, 414); — Мене справді тривожило її лице, застигле в холоднім трагізмі (Коцюб., II, 1955, 437); Привид безробіття тривожив людей, змушуючи отаманів весь час бути насторожі (Гончар, І, 1959, 38); // Бентежити, зворушувати. Кого цнотливість яблунева Чи мрійність липова липнева, Мене ж тривожить восени Вогненний шал горобини! (Мур., Осінні сурми, 1964, 66); // Виводити зі стану рівноваги. Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння, щоб їх перестали тривожити незвичні шуми струмуючого повітря, дотики металу, запахи гуми, цмокання клапанів, дзюркіт молока по рурках (Вол., Місячне срібло, 1961, 264).
Триво́жити ду́шу (се́рце) — порушувати душевну рівновагу; хвилювати, збуджувати. [Олекса:] Іди геть, не тривож гірш мого серця!! (Вас., III, 1960, 17); З боку залізниці чути було гудки паровозів. Нічні гудки завжди тривожать душу (Дмит., Розлука, 1957, 45); Триво́жити уми́ (уя́ву, фанта́зію і т. ін.) — зацікавивши когось, змушувати думати, фантазувати тощо. Білий світ ще ясніше розлився по лісі,.. фантастичний синюватий світ тривожив фантазію, будив мрії в гарячому серці (Н.-Лев., III, 1956, 145); — Ось уже одинадцять літ я господарюю тут, турбуючи й тривожачи уми ваших академіків (Смолич, І, 1958, 61); Попереду були незнайомі місця, невідомі пригоди і степовий шлях, який здавна солодко тривожив Матвійкову уяву (Донч., Дочка, 1950, 138).
2. Порушувати спокій, спокійний або звичний стан кого-, чого-небудь; завдавати клопоту, турбувати. [Парвус:] Вибачай, Прісцілло, що я турбую… [Люцій:] Схаменися, брате! Тривожити сю мученицю! (Л. Укр., II, 1951, 443); Марко справді не тривожив його вночі, і він прокинувся другого ранку пізніше від звичайного (Мик., II, 1957, 324); Гудки розпачливо тривожили околиці (Кач., II, 1958, 357); Осідлавши перешийок, загін Ліснобродського вже немало часу тривожив звідти степові села своїми татарськими набігами (Гончар, II, 1959, 76); // Порушувати, переривати що-небудь. Спи, сину мій… Тривожить сон не буду (Забашта, Вибр., 1958, 34); Під піччю сюрчав цвіркун, за хатою стигла червнева тиша, і нічого не тривожило її, хіба далекий, ледве вловимий гул літаків (Тют., Вир, 1964, 267).
3. Позбавляти спокою, примушувати нервувати; дратувати. Вже він хотів звернути набік, щоб не тривожити дурно чужих собак; коли ж гляне — іде супротив його од хати середнього віку чоловік (П. Куліш, Вибр., 1969, 130).
4. Торкаючи, дотикаючись, увіходячи кудись, порушувати цілісність чого-небудь; рухати (у 1 знач.), ворушити. Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу (Тич., І, 1957, 168); Юхим на тракторі, що дужчого нема, Одвічну цілину тривожить і лама, І скибу брилами позаду себе верне (Год., Заяча математ., 1961, 40); Іван узявся відразу й порядкувати. Зробив мітлу, повимітав пилюку, яку більше року ніхто не тривожив (Гжицький, Опришки, 1962, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 254.