ТРИНДИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. і неперех., ірон. Невміло або недбало грати на щипковому інструменті. «Гришка триндикає…» — подумав Гандзюк. Справді, на Василевій балалайці — усі знали — грав сьогодні найменший брат його (Кос., Новели, 1962, 159).
2. Відтворювати якусь мелодію без слів. Аж то шелеснуло по ліщині та хтось заспівав.. голосно-голосно так, тільки не словами, а так «триндикаючи» (Л. Укр., III, 1952, 738); — Савенко в тюрмі «Ойру» триндикає (Чаб., Катюша, 1960, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 265.