ТРИ́НЬКАТИ1, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм. Неощадливо, нерозумно витрачати гроші, майно тощо. [Петро:] А то з панночки, ти думаєш, буде помішниця [помічниця]? Тільки тринькатиме добро, зароблене моїми руками (Мирний, V, 1955, 190); — З дитинства поневіряючись по наймах, багато літ працюючи на власницю-поміщицю, названу в народі Фейншею, я, хоч не пив і не тринькав у житті, проте залишився й понині у великих злиднях (Гончар, II, 1959, 55).
ТРИ́НЬКАТИ2, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. і неперех., на чому, рідко. Те саме, що бре́нькати 2.
2. тільки 3 ос., неперех. Видавати уривчасті дрижачі звуки. В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (Козл., Весн. шум, 1952, 103); // Видавати ритмічні, розмірені звуки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 266.