ТРИСКЛАДО́ВИЙ, а, е, грам., літ. Який має три склади, в якому налічується три склади. Група трискладових повноголосних іменників І відміни з наголошеним середнім складом характеризується постійним наголосом (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 129); Найрідше вживана в українських народних піснях трискладова рима з наголосом на третьому складі від кінця римованих синтаксичних цілостей (Муз. праці, 1970, 77).
∆ Трискладо́ві [віршові́] ро́зміри — у силабо-тонічному віршуванні — віршові розміри, що грунтуються на стопах, які складаються з трьох складів, а саме: дактиль, амфібрахій, анапест. Розміщення наголосів у коломийковому розмірі — вільне, не подібне ні до ямба, ні до хорея, ні до одного з трискладових розмірів (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 268.