ТРОАКА́Р, а, ч. Хірургічний інструмент, що має форму трубочки з тригранною голкою всередині для проколювання і випускання гною чи іншої рідини з порожнин тіла. Макар протер спиртом троакар, потім підвів угору руку, озброєну інструментом, і з силою ударив ним сторч у здухвину корови (Добр., Тече річка.., 1961, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 280.