ТРОЩИ́ТИ, щу́, щиш, недок., перех.
1. З силою ламати, розбивати на частини, руйнувати. Удесяте оповідала [Мелася], як той [ведмідь] усе трощив і валив (Вовчок, I, 1955, 343); Буря виє, завиває І сосновий бір трощить (Укр. поети-романтики.., 1968, 152); Хоче море човна розламати, Трощить, ломить, піском засипає (Л. Укр., І, 1951, 68); Там і там на берегах [Дніпра] трощили скелі, виймали граніт під котлован гідростанції (Коцюба, Нові береги, 1959,141); Йому хотілося кинутися до дверей — шматувати ланцюги, трощити двері, щоб звільнити ту.. невільницю… (Досв., Гюлле, 1961, 37); Він щось кричав,.. відбивався, перекидав столи, трощив меблі… (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 62); * Образно. Ураган думок ламав, трощив усі збудовані до цього плани… (Качура, II, 1958, 344); // безос. [Кукса:] Та хай би мені щодня лотоки трощило в цурки..! (Кроп., І, 1958, 177); // Ламати що-небудь крихке. Іван метушився,.. шелестів сухим бадиллям, трощив його і складав на купу (Коцюб., І, 1955, 346); Кінь трощить і трощить копитищами зашерхлі калюжки (Стельмах, Правда.., 1961, 197).
2. Завдавати ударів кому-небудь, бити що-небудь. Хвеська [вийшла] — з жалобою на свого — хай посадять на тиждень у чорну, щоб знав, як їй боки трощити (Мирний, III, 1954, 48); Крига, ухопивши довбню за один кінець, пішов трощити ворожі голови (Гжицький, Опришки, 1962, 185); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (Кол., На фронті.., 1959, 75); // перен. Завдавати поразки супротивникові, перемагати, нищити. В Аркадцях вакипіла кров! Одні других випереджають, Врагів, як хмиз, трощать, ламають; Така підданців єсть любов (Котл., І, 1952, 256); [Комісар:] Чому не вислано підмоги, чому мовчали гармати лінкорів, коли нас трощили на фронті… (Корн., І, 1955, 31).
3. розм. Жадібно їсти, поїдати. Тут трощили все, чого понавозив Антосьо: кури, гуси, ковбаси (Свидн., Люборацькі, 1955, 161); Володя тим часом як допався до чаю з черствими пирогами й трощив їх, аж глянути було страшно (Дн. Чайка, Тв., 1960, 128); Черва від святої води заворушилась, та як чесонула… Так то їла листя, а то вже гіллячки трощить… (Вишня, І, 1956, 80); // Гризти, розгризати запопадливо, з шумом. Раз по раз насінину за насіниною вона (Мар’я) одно кидала у рот і, як миша, трощила своїми дрібними зубами (Мирний, III, 1954, 235); З правого боку жінки голосно трощили насіння (Епік, Тв., 1958, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 287.