ТРОЯ́Н, а́, ч., заст.
1. Троє (коней). На друге літо — обзавівся [Максим] трояном коней (Мирний, І, 1949, 238); Його примчав на мальованій таращанській бричці троян вороних коней (Стельмах, І, 1962, 319).
2. Вид танцю з притупуванням правою ногою. Пустилась трояна, приспівуючи (Барв., Опов.., 1902, 45).
Дава́ти (да́ти) трояна́ — танцюючи, притупувати правою ногою.
3. Рід гри. Хто у лозу, Хто в трояна,.. Хто в хрещик з дівоньками грає (Укр. поети-романтики.., 1968, 289).
4. Батько трьох близнят.
5. Конюшина лучна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 288.