ТРУДНИ́Й, а́, е́.
1. Який вимагає багато праці, великих зусиль, напруження для виконання, здійснення, подолання, опанування, втілення й т. ін.; важкий (у 4 знач.). Пита [дівчина]: чи трудна в їх панщина? Каже: трудна (Вовчок, І, 1955, 149); Дорога через ту пущу [на Печерській горі] була дуже трудна: то крутилась поміж деревом, то спускалась у байраки, то обходила кудлатії кучугури (П. Куліш, Вибр., 1969, 79); Наука спочатку забавляла його, але потому щось ставала усе труднішою (Кобр., Вибр., 1954, 29); Жанр наукової фантастики — вельми складний і трудний літературний жанр: робота в цьому жанрі вимагає не тільки знання життя, не тільки літературної майстерності, але й всебічної і грунтовної наукової підготовки (Смолич, Перша книга, 1951, 78); // Який важко заробити, який добувається тяжкою працею; нелегкий. — А на коняку, — ох, скільки тих карбованців треба! Та які вони й трудні нашому братові, біднякові… (Головко, II, 1957, 21); — Куди шматок хліба не пожене людину, — знову повторив. — Ох, і трудний він, як саме життя (Стельмах, І, 1962, 33); // Утомливий, виснажливий. Ноги в неї [Соломії] тремтіли од трудної ходні (Коцюб., І, 1955, 362).
2. Пов’язаний з великим фізичним чи розумовим напруженням, зусиллям. Прихилитися б у затінку до зеленої землі, і вона б почала жадібно вибирати з тіла всю вагу, зібрану за трудний тиждень жнив (Стельмах, II, 1962, 404); В ці дні трудні Петро Ковшар аж схуд, зате на ділі всім показав, що він шахтар, що має руки вмілі і добрі в голові думки (Дор., Три богатирі, 1959, 48); // Сповнений важкої праці, злигоднів, поневірянь і т. ін. Старість без подружжя трудна й гірка (Барв., Опов.., 1902, 11); — Б’єшся-б’єшся, як та риба об лід; а що того заробітку? Що заробив — те і віддав; а собі знову позичай… Трудне наше життя! (Мирний, І, 1954, 349); Цілою своєю істотою тішилася [Дарка] з свого молодого життя, з молодої, але вже загартованої сили, винесеної з трудного дитинства (Л. Укр., III, 1952, 664); — Слава, честь більшовику, що на труднім на віку був трибуном і бійцем..! (Тич., І, 1957, 183); // Сповнений багатьох труднощів, випробувань; критичний (див. крити́чний2 2). — Ленін нам вказав дорогу в ті трудні, страшнії дні. Перемогу, перемогу ми одержали в війні! (Тич., Комунізму далі.., 1961, 15); [Ромодан:] Спасибі, що прийшла в трудну для мене хвилину… (Корн., II, 1955, 348); // Який важко витримати, пережити (через матеріальні нестатки). Зима надходила трудна. Марія з літа не робила, бо на кого ж двох дітей покинути? (Мур., Бук. повість, 1959, 45); — Та воно, діти, рік трудний… — Ніхто не каже, що легкий, — все більше розпалювалась Вутанька (Гончар, II, 1959, 150); // Пройнятий багатьма турботами, переживаннями. Скільки турбот, сподіванок, скільки глибочезної, мов надра землі, і трудної любові батьківської може потрощити, обернути на пил, змішати з багном один недобрий син! (Вол., Місячне срібло, 1961, 6); Трудне щастя; // Складний для розуміння, сприймання, засвоєння. Олексій розпитує, якщо трудне та непонятне [незрозуміле] для нього у Четі-Мінeї (Кв.-Осн., II, 1956, 327); Йому так не хотілося учитись… і урок трудний такий… (Мирний, IV, 1955, 28); Як і кожному авторові, а значить, і мені, грішному, хотілось, щоб переклади вийшли найкращими, і я бився над трудними місцями, часом надаремне (Коцюб., III, 1956, 386); // Важкий для здійснення, виконання, розв’язання. Просить [Коген] мене забрати свою платню з каси. Трудна річ доволі, правду мовити: каса порожня (Коцюб., III, 1956, 165); Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров’я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Л. Укр., III, 1952, 513); Трудне завдання.
3. Який важко вживається з іншими людьми, з яким важко порозумітися, знайти спільну мову; незлагідний у стосунках, важкий (у 9 знач.) (про людину та її вдачу). [Він:] А мені потрібна співчутливість, жалісливість до моєї творчості! [Вона:] Яка ти трудна людина (Довж., І, 1958, 438); — Невже ото все стирчить [Петру] у тій стайні? Маріоара пошепки каже: — Все сіна підкидає своєму коневі, хоч сіна того повні ясла. Трудний чоловік (Чаб., Балкан. весна, 1960, 396).
4. розм., рідко. Стомлений, змучений роботою, ходінням і т. ін. — Кінчайте сівбу, Кифоре, та давайте ці коні під камінь на клуб! Живо!.. — Не горить тому ділові. Коні — трудні, бо з досвітку в роботі. А мені ще волочити ними треба (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 371); // Який здається важким внаслідок утоми, слабості тощо (про частини тіла). Дай на своє рам’я мені схилити трудне чоло (У. Кравч., Вибр., 1958, 175); * Образно. Степ мов помер — заплющив трудні вії (Перв., І, 1958, 495).
Трудне́ се́рце — серце, змучене важкими переживаннями; наболіле серце. Серце моє трудне, Чого ти бажаєш, що в тебе болить? (Шевч., І, 1963, 255); Вітри двадцятого століття Моє серце тру́дне підіймають (Драч, Поезії, 1967, 23).
5. розм., рідко. Тяжко хворий. Яковові трохи покращало; зате мати така трудна, така страшна. Після водохреща і вона пішла за батьком (Мирний, І, 1954, 230); Ряст у Данилка був дивним тройзіллям, і казав Данилко за всіма, коли хтось трудний одужував, — «о, вже виліз на ряст!» (Ю. Янов., II, 1958, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 294.