ТРУДІВНИ́К, а́, ч.
1. Той, хто багато й старанно працює. Моя хвала трудівникам незнаним, Що двигли мисль по селах, хуторах… (Граб., І, 1959, 175); Мічурін усміхнувся. Він дуже любив цього скромного трудівника, завжди привітного й доброзичливого (Довж., І, 1958, 417); * Образно. Невтомні трудівники [бджоли] приносять господарству подвійну користь — підвищують урожай фруктів і дають десятки пудів меду (Хлібороб Укр., 12, 1968, 32); // перев. чого, який. Той, хто вклав багато зусиль у якусь діяльність і т. ін. Він був скромний собі трудівник війни, сумлінний, завжди урівноважений (Гончар, III, 1959, 374); В Алушті, на високій горі над морем, стоїть невеликий будинок, з усіх боків оточений кипарисами. Тут.. жив і працював великий трудівник російської літератури С. М. Сергєєв-Ценський (Літ. Укр., 11.V 1962, 3).
2. Той, хто живе зі своєї праці; трудящий. — Наша партія — це сонце, що засвітило для мільйонів трудівників незгасаючий день (Ряб., Золототисячник, 1948, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 293.