ТРУ́ТНИК, а, ч., рідко. Те саме, що трут1 1. Кремінь давав дрібні іскри, і вогкий трутник довго не займався (Тулуб, Людолови, І, 1957, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 303.