ТРІЙНИ́К, а́, ч. Предмет, що складається з трьох якихось частин або який має три однакові частини. Стояки поїлок до магістральної труби приєднують за допомогою трійників та сіделок, які додаються до комплекту автопоїлки (Довідник сіль. будівельника, 1956, 328); Сьомгу сріберну пудову добре, друзі, поводить.. на гнучкому бамбуку, на співучому капроні, на сталевім трійнику (Гонч., Вибр., 1959, 273); // Частина трубопроводу — невелика трубка з трьома патрубками для з’єднання відгалужень. Трійники і хрести застосовуються при відгалуженні трубопроводу від магістрального під прямим кутом (Довідник сіль. будівельника, 1956, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 270.