ТРІ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Часто робити рвучкі, неширокі помахи чим-небудь; дрібно махати, трясти (у 3 знач.). Десь узявся і комар і, тріпаючи крильцями, загув у повітрі (Мирний, І, 1954, 253); Тріпала крильми [пташка] на місці напружено (Коцюб., II, 1955, 231); Броня.. ставала їй у пригоді, піддаючи доладне слово, коли Галя спинялася в розмові й тріпала рукою, силуючись нагадати собі забуте слово (Март., Тв., 1954, 442); Мариня знову розсілася на тапчані, розпустила коси, і вже не чесала — тріпала ними, як пряжею (Вільде, Сестри.., 1958, 341); Він витирав хустиною голову, ліз за шию, тріпав пазухою сорочки, щоб якось остудитися (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 171); // Трясти, хитати (головою, часто на знак заперечення, незгоди тощо). — Ні, ні! — казав Сухобрус, тріпаючи головою (Н.-Лев., І, 1956, 360); — Що за чорт! — голосно лається Огей і тріпає головою, щоб збутися цього дивацького настрою (Досв., Вибр., 1959, 205); // Посилено, прискорено битися (про серце). Серце радісно тріпало в грудях і якийсь солодкий спокій розлився по всій її істоті (Коцюб., І, 1955, 283).
2. перех., рідко. Те саме, що трясти́
1. Бодай тебе, дівчинонько, сім раз дідько тріпав, така нічка темненькая, я до тебе сліпав (Коломийки, 1969, 146); Коли німець подав свою руку, то Івась пригнувся був, щоб поцілувати. — Не, не, не надо. Так прямо. За руки, отак, — і почав тріпати Івасеву руку (Мирний, І, 1954, 201).
3. перех. Трясучи що-небудь, очищати від пилу. Тріпай килим (Сл. Гр.); Посходили [дівчата] з соломокопнителя [соломокопнувача], розв’язували свої хустки і, віддихуючись, шумно тріпали їх від пилюки (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 106).
ТРІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм. 1. тільки 3 ос., перех. Із силою смикати, шарпати, бити, кидати що-небудь (про вітер, хвилі тощо). Бачу, як тріпає вітер блакитний кінець вуалі (Коцюб., II, 1955, 418); А вітер волосся йому тріпав-чесав… (Головко, І, 1957, 227); Гордій ще здалеку побачив, як вітер тріпає хвіст диму з димаря бабиної хати… (Коп., Вибр., 1948, 251).
◊ Тріпа́ти ім’я́ чиє — часто згадувати, повторювати чиєсь ім’я без особливої потреби, несерйозно або недоброзичливо. — Це й я чув, — похопився Батуллі і зовсім «байдуже» закінчив: — Моє ім’я тріпали, ледве одкараскався (Ле, Міжгір’я, 1953, 473); Тріпа́ти не́рви, рідко — те саме, що Псува́ти не́рви (див. нерв); Тріпа́ти язико́м див. язи́к.
2. перех., перен. Трясти, тіпати, бити (про хворобу, дріж і т. ін.). Мене почала тріпати лихоманка (Досв., Вибр., 1959, 107); // безос. І хоч тріпало всю дріжжю під пронизливими ранніми дощами,.. а все ж.. вільготніше дихалось їй навіть там, в отім стужнім, незатишнім полі, ніж в остогидлій Гандзиній хаті (Крот., Сини.., 1948, 26).
3. перех., рідко. Те саме, що попле́скувати 2. — Іч, гарна яка! Іч, яка хороша стала! — хвалив він її, тріпаючи її своєю невеличкою білою рукою по її повній щоці (Мирний, III, 1954, 181); На другий день Рустем не мав відбою від нових знайомих, що стискали йому руку, тріпали по плечах, хвалили та прохали книжок (Коцюб., II, 1955, 142).
4. перех., рідко. Смикаючи, шарпаючи за що-небудь, завдавати комусь болю. Часом [Яків] очіпок стягне [з жінки] та за коси тріпає (Григ., Вибр., 1959, 137).
5. неперех., фам. Іти, бігти; поспішати. За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (Номис, 1864, № 6473); Із-за Комарна є куди тріпати до Губич — встали рано, уйшли кусник, аж от і Борислав перед очима (Ков., Тв., 1958, 38).
6. перех. і неперех., фам. Їсти з апетитом. Тріпай, Мартине, мати ще підкине (Номис, 1864, № 11999).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 272.