ТРІПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. тріпоті́ти та звуки, утворювані цією дією. На них [прапори] налітає вітер, міцно хапає за кінці, й тоді над колонами виразно чути сумне тріпотіння прапорів (Епік, Тв., 1958, 417); Маленька пташка уперто літала над головою в Дорі. То підіймалась, то опускалась з писком і з дрібним тріпотінням коротких крил (Коцюб., II, 1955, 381); Почувши живого життя тріпотіння, Цілуються з сонцем гаї та поля (Гр., I, 1963, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 274.