ТРІСКУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який тріщить, діючи, утворює тріск чи звуки, схожі на тріск. Під дубом на снігу горить огонь — великий, веселий, тріскучий (Вас., II, 1959, 303); Літак висипає над подвір’ям дрібні тріскучі гранати. Пороснуло, залущало скрізь, немов розсипалась на скалки висока скляна стіна (Гончар, III, 1959, 277); Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Ол., Леся, 1960, 84); Не дратувала Крайнюка і тріскуча друкарська машинка, що зранку до пізньої ночі торохтіла за стіною в сусідній кімнаті (Кучер, Голод, 1961, 18); // Який при дотику, натискуванні і т. ін. утворює тріск або звуки, схожі на тріск. Під копитами в коней, замість тріскучої стерні, вже репається червоне кавуняччя (Гончар, ІІ, 1959, 123); Поправив [Андрій] тріскучий брезентовий плащ, яким накрита була дівчина (Дмит., Наречена, 1959, 153); // Який сильно й різко лунає, розлягається. Вдарив в липу грім тріскучий — Липа розкришилась, І луна кругом по лісі Дико розкотилась.. (Рудан., Тв., 1959, 47); Перекотилася луна по переліску, відгукнулася під горою і тріскучим ляском ще раз вкрила село (Ле, Мої листи, 1945, 19); Вибух був гучний і тріскучий (Тют., Вир, 1964, 496); Одна його постать на трибуні вирвала тоді з натовпу бурю радісного галасу і тріскучих аплодисментів (Вас., II, 1959, 12): Петушек поважно розповідав щось, а чийсь незнайомий, трохи тріскучий голос безцеремонно перебивав його (Шовк., Інженери, 1956, 41).
Тріску́чий біль [голови́] — сильний головний біль, при якому здається, що голова тріщить, розламується. Я прокинувся другого дня аж десь надвечером [надвечір] з тріскучим болем голови (Фр., IV, 1950, 287); Тріску́чий моро́з — дуже сильний, лютий мороз. — Або зимою… застукають тріскучі морози, зніметься завірюха, хуртовина… (Мирний, І, 1949, 360); Надворі був тріскучий мороз, з вітром (Грим., Син.., 1950, 205); Тріску́ча ніч — ніч з дуже сильним, лютим морозом. Вирушаючи з відрами на річку, Вутанька щоразу мусить брати й сокиру з собою: після тріскучої ночі ополонки доводиться прорубувати заново (Гончар, II, 1959, 163); Надворі тріскуча морозяна ніч… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 190).
2. перен. Розрахований на зовнішній ефект, але пустий, беззмістовний. [Ромодан:] Ходім.. і спитаємо всіх чесно і відкрито: за кого ви? За заслужених пустодзвонів чи за тих, хто бачить потреби держави, потреби людей і без тріскучих фраз, всім серцем, гарячим ділом хоче допомогти (Корн., II, 1955, 345); — Я дуже не люблю.. тріскучих слів. Вони не мають смислу (Собко, Біле полум’я, 1952, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 277.