ТЮ́БИК, рідко ТУ́БИК, а, ч. М’яка трубочка для крему, зубної пасти, клею, фарби і т. ін., вміст якої добувають видавлюванням. У нього лежать сотні тюбиків фарб. Свій заробіток він залишає в магазині, вишукуючи нових кольорів (Ю. Янов., І, 1958, 133); Шевченко розклав на постелі малярське приладдя і, як дитина милується своїми іграшками, милувався плитками акварелі, тюбиками олійних фарб, пензлями, етюдником, мольбертом (Тулуб, В степу.., 1964, 245); Жінка дістала із сумочки тюбик з вазеліном, видушила на долоню блискучий кавалочок і взялася натирати йому шию, груди (Гуц., Скупана.., 1965, 58); Всередині [сумочки] я побачив шовкову хустинку з ініціалами Л. Ш., тубик з губною помадою, флакончик «Кримської троянди», гребінець (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 332.