ТЯГЛО́, а́, с.; мн. тя́гла, тя́гол.
1. Робоча худоба в сільському господарстві (коні, воли і т. ін.). — Було в батька своє тягло (Барв., Опов.., 1902, 222); — Орати не будеш же собою та жінкою, — тягла треба… (Головко, І, 1957, 221); Хлібороби, які мають своє тягло, воза, накладають на нього гній і везуть на гору, на свій шматочок поля (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8).
2. Лямка для тягнення невода, порома і т. ін. — Ану, разом!.. Ану-ну! — хрипіли нетяги, налягаючи на тягла (Тулуб, Людолови, II, 1957, 183).
3. іст. Феодальні державні податки й повинності селян та посадських людей у Російській державі XV — початку XVIII ст. Багаті посадські тяглеці.. займали виборні посади і старались полегшити собі посадське тягло (Іст. СРСР, І, 1956, 174); // Кріпосна повинність. Старе й мале, від п’ятилітка, пішло в тягло, свій оброк понесло (Морд., І, 1958, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 338.