ТЯЖИ́ТИ, жи́ть, недок.
1. Обтяжувати своєю вагою. Сніг тяжить, ялин зелене віття вділ тручає (У. Кравч., Вибр., 1958, 74); Ноги ниють млісно і тремтять у колінах. Дитина тяжить на руках (Тудор, Народження, 1941, 238); * Образно. [Кассандра:] Годі, Андромахо, мене питати, щоб потім клясти. На голові моїй вже й так прокльони тяжать, немов залізна діадема (Л. Укр., II, 1951, 293).
2. перен. Бути тягарем (у 3 знач.); викликати тяжкі почуття; гнітити, мучити. Почуття вини тяжить на сумлінні, і я прошу вибачити мені (Коцюб., III, 1956, 209); Корився [Олекса] ватагові, правда, але ватаг — це ж та сама природа.. Тому любо було навіть виконувати той наказ, він не тяжив, не сердив (Хотк., Довбуш, 1965, 133); Зникає риба срібною стрілою, Як на затон примарою хисткою Рибалки віддзеркалення впаде — Але від думки де сховатись, де, Від думки, що пече, тяжить і тисне? (Рильський, II, 1956, 79).
3. перен. Панувати над ким-, чим-небудь, впливати на когось, щось. Подія і факт не тяжать над письменником [О. Гончаром], автор подає життя в оригінальному художньому сплаві (Літ. Укр., 13.III 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 342.