Слово "тямити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. тя́млять; недок., перех. і неперех., розм.

1. Усвідомлювати, розуміти що-небудь; виявляти кмітливість, тямущість у чомусь. Книга була Зінькові така зрозуміла, ..як ще ні одна в світі: кожне тобі словечко в їй Зінько тямив.. Звалася та книга «Кобзар Тараса Шевченка» (Гр., II, 1963, 327); [Дорош (регоче):] Як бачу, там у вас у бурсі Багато вчать, та мало тямлять (Кроп., V, 1959, 293); — І не слухайте його, пришелепуватого! Що він тямить? Меле таке, як з білої гарячки! — затарабанила Олена (Стельмах, І, 1962, 572); Зовсім не тямила [мати], що робить, наче збожеволіла (Коз., Листи.., 1967, 196); // у чому, на чому, що. Розумітися на чому-небудь, мати знання в якійсь справі. В однім селі був старенький піп, да мало що він тямив в писанії (Україна.., І, 1960, 129); — Чи робоча ж твоя невістка? — спитала кума,чи тямить хоч трохи в хазяйстві? (Н.-Лев., II, 1956, 288); [Павленко:] В мене дочки дуже, дуже люблять ходити за хворими. Крім того, вони й тямлять у цім ділі (Крот., Вибр., 1959, 491); Ритор, граматик, різьбяр, землемір, цирковий танцюриста, Лікар, купальний прислужник і маг — він [грек] тямить на всьому (Зеров, Вибр., 1966, 349); // Уміти що-небудь робити. Як оженивсь, бачить, що жінка нічого не тямить. От раз молотить у клуні, а жінка дома місила, місила хліб, нічого не вдіє (Барв., Опов.., 1902, 323); Я грати вмію, та нот записати не тямлю (Л. Укр., V, 1956, 296); Балабушиха дуже любила ласощі й в куховарстві тільки й тямила, що варити варення (Н.-Лев., III, 1956, 216); — Славний хлопчина,похвалив Свирид Яковлевич.— Тільки такий самий мовчазний, хмурий, як і ти..То й добре. Що йому, з доповідями виступати?знизав плечима Тимофій..А коло землі уже й тепер тямить, як інший дорослий (Стельмах, II, 1962, 178); // рідко. Те саме, що відчува́ти 1. Я перегортала картки, часом поривалась читанням, аж мусила силоміць одривати очі від них, тямлячи на собі.. погляд антикварія (Л. Укр., III, 1952, 741).

◊ Ні ву́ха, ні ри́ла не тя́мити див. ри́ло; Тя́мити си́лу див. си́ла; Тя́мити смак див. смак.

2. Тримати в пам’яті, пам’ятати. З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув [Еней] в народ дрібних, як ріпки, Щоб тямили його обід (Котл., І, 1952, 91); Скажу: допивсь І дохмеливсь,Довіку тямить буду! Ні в рот не брать, Ні коштувать [куштувати], Не тільки що й до суду! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 137); Як нині Тямлю: день був літній (Фр., XIII, 1954, 336); По білих пролісках я йшла з тобою, і тямлю, як казав ти: «Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач..» (У. Кравч., Вибр., 1958, 102); Іван тямить, як сьогодні: сиділи ввечері біля хати: батько, мати, він… (Круш., Буденний хліб.., 1960, 124); І [хрести] для прохожих ставили Ксьондзи і багачі, Щоб про покору тямили І вдень, і уночі (Павл., Бистрина, 1959, 74).

◊ Не тя́мити себе́, також від чого — бути в стані дуже сильного збудження, хвилювання; втрачати витримку під впливом особливо сильних почуттів. На неї напала така лють, що сама себе не тямила (Март., Тв., 1954, 131); [Орест:] Я не можу бачити сліз, я тоді сам себе не тямлю (Л. Укр., II, 1951, 91); Нарешті! Не тямлячи себе від радості, Шевченко обняв жаданого гостя (Тулуб, В степу.., 1964, 184); Рука моя піднеслася в повітрі, і, не тямлячи себе від гніву, я ударив кулаком рибалку (Ю. Янов., II, 1958, 164); Тя́мити до нови́х ві́ників — те саме, що До нови́х ві́ників пам’ята́ти (див. ві́ник). — Та провчу ж, провчу [Демка], тітусю, так, що до нових віників буде тямити (Кв.-Осн., II, 1956, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 346.