ТЯМУ́ЩІСТЬ, щості, ж. Властивість за знач. тяму́щий. В трудні хвилини на виручку цілому класові приходила його догадливість, блиск його думки, його тямущість (Гончар, Тронка, 1963, 251); Дельфіни давно цікавлять людину. Тямущість, добродушність, грайливість — усе це привертає до них увагу дослідників (Веч. Київ, 18.I 1966, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 347.