Слово "ударятися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УДА́РИТИСЯ (ВДА́РИТИСЯ), рюся, ришся, док.

1. Наштовхуючись під час руху на кого-, що-небудь, спричиняти удар, удари. От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вода викрутила дно, і там тепер глибоко (Хотк., II, 1966, 401); Балабуха ввійшов у пасіку. Одна бджола вдарилась в його лице, неначе хто її кинув з усієї сили (Н.-Лев., III, 1956, 21); Вдарившись буферами, шарпнувся, зрушився з місця ешелон (Гончар, II, 1959, 172).

2. Наштовхуючись на кого-, що-небудь, зіштовхуючись з кимось, чимось, зазнавати болю від ударів; забиватися. Марія спіткнулась і з усієї сили ударилась об піч лобом (Н.-Лев., II, 1956, 116); Бригадир дав Мишуні перше доручення — допомогти кріпильникам. Хлопець так рвонувся, що вдарився головою об покрівлю (Ю. Янов., II, 1954, 148); — Де ж Іван? — Хай його кат бере! — сердито тріпнула рукою і боляче вдарилася пальцями об.. ослін (Стельмах, II, 1962, 24); * Образно. Шумів ліс, іще раз ударилась грудьми об нього буря і вдруге труснула, і втретє загула, дожидаючи своєї пори (Ю. Янов., І, 1958, 317); * У порівн. Ступивши швидкою ходою ступнів з десяток, зупинивсь [Петро] ізнов, наче об стіну вдаривсь (П. Куліш, Вибр., 1969, 101); // Стукатися (перев. головою) об щось, навмисне завдаючи собі ударів. — Моя ти доленько! Без його Що я робитиму? До кого Я прихилюся?.. — І небога Кругом зирнула, і о мур, Об мур старою головою Ударилась, і трупом пала Під саму браму (Шевч., II, 1963, 292); Плутаюсь я між могилами та й плутаюсь. Двічі вдарилась лобом об кам’яні хрести, аж синяки собі понабивала (Н.-Лев., III, 1956, 258); Ударилась об землю ластівка — перекинулась старою бабою та й стала під вікном у Олени (Вовчок, І, 1955, 53).

Уда́ритися в (об) гру́ди [рука́ми] — те саме, що Уда́рити [себе́] в (об) гру́ди [рука́ми] (див. ударя́ти). Сердешна Оксана так вдарилась у груди, та впала в подушки, щоб мати не почула її голосіння (Кв.-Осн., II, 1956, 442); Палажка так і вдарилась у груди (Барв., Опов.., 1902, 139); Уда́ритися об (у) по́ли [рука́ми] — те саме, що Уда́рити об (у, в) по́ли [рука́ми] (див. пола́). Увійшов у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти у запічку Голодні і голі (Шевч., II, 1953, 120); Стара Подорожниха вдарилась у поли: — Ой, та куди ж ви так швидко? (Збан., Доля, 1961, 71); Кинулись [Орлик з Ластівкою] у такі обійми, що навіть дід Дем’ян ударився руками об поли, а бабуся залилась радісними слізьми (Лев., Драми.., 1967, 168).

3. до кого, розм., заст. Звертатися до кого-небудь звичайно з яким-небудь проханням. З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Мирний, V, 1955, 398); Я вдарилась оце до вас, моя госпоженько: усі люде кажуть, що ви.. багато вже декому запомагали (Барв., Опов.., 1902, 157); — Такий-то був мені сон, козаче! Проходить день, другий — ніяк його не забуду. Ударилась я до ворожки (П. Куліш, Вибр., 1969, 68).

4. тільки док., розм. Відправитися, податися куди-небудь. Вдарився я в Крим з чумаками (Щог., Поезії, 1958, 82); Хаєцький, обкрутнувшись на перехресті, вдарився із своїм транспортом на північну околицю станції (Гончар, III, 1959, 378); Самі вороги доокола, весь світ повний лютих звірів. Мов у темному, страшному лісі заблудила [Маруся] глупої півночі і, куди вдаритися, не знає (Хотк., II, 1966, 95).

Уда́ритися бі́гти — швидко побігти. Яків рвав траву, ламав гілля, вертівся між собаками, одгонився — далі ударився бігти (Вас., II, 1959, 64); Уда́ритися вро́зтіч — розбігтися у різні боки, утекти. Чимала валка парубків показалася з улиці.. Дівчата вдарилися врозтіч (Мирний, III, 1954, 42).

5. тільки док., на кого. Кинутися на кого-небудь; атакувати когось. Та й затягла [Мотря]: «Ой чумаче, чумаче, хрещатий барвінку!» Дівчата й собі підхопили, а чумаки йдуть та тільки поглядають, а далі як ударяться на нас! Ми врозтіч (Вовчок, І, 1955, 59); Тільки Сивоок мужньо вдарився на ромеїв, сподіваючись пробитись, і таки звалив кількох (Загреб., Диво, 1968, 287).

6. у що, розм. Почати з захопленням робити що-небудь, займатися чим-небудь. А князь тим часом ударився в історію, почав пояснювати причини, що породили опришківство (Гжицький, Опришки, 1962, 44); Син теж любив птицю і в дитинстві собі майстрував крила, а тепер для чогось вдарився в невідому політику (Стельмах, І, 1962, 430); Короткочасна робота вантажником на базі тільки навела його на думку вдаритись у комерцію з картками (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 140).

Уда́ритися в горі́лку (до горі́лки) — почати пиячити. Ото як народився Христос, так, значить, святому Йосипу досадно стало. Все ж таки жінка його, а дитинча від святого духа. От він у горілку й ударився (Україна.., І, 1960, 95); Думав [Мартин Прокопович] — до горілки вдаритись, та чистота душі втримала (Коп., Навколо полум’я, 1961, 125); Уда́ритися в ма́ндри — почати мандрувати. Мені нужда, що вона в мандри вдарилась? (Мирний, III, 1954, 115); Уда́ритися в сльо́зи (плач, рідко в плачі́) — почати плакати. Знов дрочаться діти, поки він [Івась] не удариться в сльози (Григ., Вибр., 1959, 126); Жінка знеможено присіла біля столу, безсила дати раду двом малятам, які на знак протесту проти незрозумілого для них примусу — не лізти до батька, дружно вдарилися в плач (Досв., Вибр., 1959, 236).

7. у що, розм. Впадати у якийсь стан. Не плач, не плач, дівчинонько, не вдаряйся в тугу, Велю тобі заміж іти, бо я знайшов другу (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 286); У гнів, дурень, ударився: ні губами, ні зубами не достане [зірки] (Ковінька, Кутя.., 1960, 65).

◊ Уда́ритися в обра́зу (амбі́цію) — дуже образитися. — Так що ж я здирник, чи що? — ударився в образу Дзюба (Мирний, І, 1954, 299); — Що?! — Кажу — поженимось… Я ж не малолітній, — вдарився Остап в амбіцію (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 263); Уда́ритися в кра́йнощі (кра́йність) — те саме, що Впа́сти в кра́йнощі (кра́йність) (див. кра́йнощі, кра́йність). Із промови д. Глушкевича.. можна би догадуватися, що в таку крайність ударилися ті молоді люди з властивою всім малоосвіченим людям категоричністю тому лише, що перед тим держалися іншої крайності (Фр., XVI, 1955, 348).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 390.