УДОСКОНА́ЛЮВАТИСЯ (ВДОСКОНА́ЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УДОСКОНА́ЛИТИСЯ (ВДОСКОНА́ЛИТИСЯ), люся, лишся, док.
1. Ставати досконалішим, кращим. Мова розвивається і удосконалюється протягом усього існування народу, життя суспільства (Пит. походж. укр. мови, 1956, 126); — В тому і полягає одна з переваг нашої армії, що ми швидко і безупинно вдосконалюємось, зростаємо, міцніємо (Гончар, III, 1959, 347); Продовжуючи удосконалюватись у ході розгорнутого будівництва комунізму, соціалістичний спосіб життя наочно демонструє свої переваги над буржуазним, викликає у радянських людей почуття законної гордості, прагнення працювати ще краще (Ком. Укр., 6, 1975, 65); // Збагачувати свої знання, поліпшувати своє уміння, підвищувати свою майстерність у чомусь і т. ін. Ширяєв відіграв і певну позитивну роль у розвитку здібностей Шевченка. Виконуючи складні живописні роботи, молодий художник-кріпак, безперечно, удосконалювався в мистецтві (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 16); Корнійчук уміло показує, як Огнєв без всякого зазнайства і самозаспокоєння продовжує вчитись і удосконалюватись, перевіряючи свої теоретичні знання практикою (Іст. укр. літ., II, 1956, 256).
2. тільки недок. Пас. до удоскона́лювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 398.