УЗБЕ́КИ, ів, мн. (одн. узбе́к, а, ч.; узбе́чка, и, ж.). Народ, що становить основне населення Узбекистану, Узбецької РСР. Середня Азія населена в основному тюркськими та іранськими народами. До тюрків належить давнє осіле населення — узбеки (Ек. геогр. СРСР, 1957, 363); — В кожному селі полтавські матері переховують як не одного, то кілька оточенців — і росіян, і білорусів, і узбеків, і грузинів!.. (Гончар, IV, 1960, 76); Узбечку [до революції] купували і продавали, як річ. До весілля вона не бачила навіть обличчя свого майбутнього чоловіка (Ком. Укр., 10, 1965, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 404.