УКА́ЗКА, и, ж.
1. Довга паличка, якою що-небудь показують, указують. Водячи указкою по карті, він розповідає, які ріки зустрінуться під час мандрівки (Донч., IV, 1957, 383); Гетьманова рука твердо провела срібною указкою рису від Вінниці до Умані (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 323).
2. розм. Який-небудь знак (напис, стрілка, віха і т. ін.), що повідомляє про щось, показує напрям кудись, до чогось тощо. Осадчий розпорядився поставити з обох боків греблі указки, фанерні щитки, на яких чорною фарбою писалося про заборону переїзду (Чаб., Тече вода.., 1961, 167); — Ходив я сьогодні, братці, по обід через траншеї першого батальйону. Ой леле! Там, ціле підземне місто спорудили. Якби не указки, заблудився б, як у лісі (Гончар, III, 1959, 32).
3. розм. Вказівка, розпорядження, порада. Її Микола повинен сам усе бачити, сам усе розуміти, він не потребує указки… (Хотк., І, 1966, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 414.