УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УКЛОНИ́ТИСЯ (ВКЛОНИ́ТИСЯ), лоню́ся, ло́нишся, док.
1. кому і без додатка. Нахиляти голову або верхню частину тулуба на знак вітання, пошани і т. ін. [Анна:] Ви — дон Жуан? [Д. Жуан (уклоняючись):] До вашої послуги (Л. Укр., III, 1952, 338); Став [гість] на порозі І, уклонившися, вітав Марію тихо (Шевч., II, 1953, 309); Впізнавши пана Бжеського, він шанобливо вклонився і допоміг йому злізти з коня (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7); Співачка юна на естраді Вклонилась похапцем громаді (Рильський, Братерство, 1950, 107); // чому. Відвідувати що-небудь, виявляючи свою пошану. Мені здавалося, що ця стіна [паризьких комунарів] Вся — з бронзи, мармуру й граніту. Вона ж — звичайна, кам’яна… Та посланці з усього світу Священній уклоняються стіні (Дмит., В обіймах сонця, 1958. 107); 1843 року Шевченко відвідав рідні місця на Україні, побував у Кирилівці.., уклонився могилам батьків (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 34).
Уклоня́тися (уклони́тися) до землі́ (ни́зько) кому, чому — дуже схилятися, виражаючи пошану. Шрам став поруч із Череванем; діти їм уклонились до землі; вони їх і благословили (П. Куліш, Вибр., 1969, 86); Під загальні оплески йде й стає на трибуну представник селян. Низько вклоняється всьому театру (Довж., Зач. Десна, 1957, 19).
2. перед ким — чим. Бути великим прихильником, шанувальником кого-, чого-небудь. Де юнаки, що колись Перед тобою уклонялись? (Щог., Поезії, 1958, 404); — Я не зрікаюсь його, — вихвалявся він, — я низько уклоняюся перед усім тим, що козацтво доброго зробило (Мирний, III, 1954, 259).
3. кому. Вітати кого-небудь письмово, у листі, або через іншу особу, виражаючи пошану. Прохає він своїх товаришів, як будуть повертати у край рідний, уклонитися від нього отцю-неньці й вірній дружині… (Коцюб., І, 1955, 182).
4. кому, перед ким. Принижуватися, запобігати перед ким-небудь; покорятися комусь. Він не з таких, щоб уклонятися перед багатіями (Багмут, Опов., 1959. 5); — Руські люди потреби не мають уклонятися тим [римським] папам (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 577)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 418.