УКО́ЛЮВАТИ1 (ВКО́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., УКОЛО́ТИ (ВКОЛО́ТИ), олю́, о́леш, док., перех.
1. Подразнювати, завдавати болю або ранити, встромляючи що-небудь гостре. Що Остап уколов ззаду полковникового коня своїм клинком, цього ніхто з козаків не помітив (Панч, Гомон. Україна, 1954, 405); * Образно. Мороз вколов пальці, і довелося сховати руки в кишені (Коп., Десятикласники, 1938, 190).
2. перен. Прикро вражати, ображати кого-небудь якимись словами, вчинком. Марусяк користав з кожної хвилі, коли можна було чимось уколоти попадю (Хотк., II, 1966, 264); Нагадування про старий борг вкололо брата (Шиян, Гроза.., 1956, 97); // Раптово викликати неприємне гостре відчуття. Щось укололо сотника, коли в думці постав Радзівілл і зустріч з ним (Ле, Наливайко, 1957, 75); Згадка про Аустерліц боляче вколола Франца (Кочура, Зол. грамота, 1960, 364).
УКО́ЛЮВАТИ2 див. вко́лювати1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 419.