УЛА́Н, а, ч. У царській і деяких іноземних арміях — солдат або офіцер легкої кінноти. Вістка про напад уланів на виборців в Городенці розбрелася по цілім повіті (Стеф., II, 1953, 66); Немов у тумані, не торкаючись землі, пролетіли ескадрони кінної гвардії,.. а вже потім пішли нескінченним потоком улани, драгуни.. (Кочура, Зол. грамота, 1960, 211); Материні очі метнулися на шлях із села, по якому їхало у поле двоє вершників, мабуть, польських уланів (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 428.