УЛЮ́БЛЕНИК, а, ч., рідко.
1. Те саме, що улю́бленець. Дитячі літа мої пройшли дуже щасливо: первак — я був улюблеником у сім’ї (Коцюб., III, 1956, 232); Ось уже два дні, як не був онучок у бабусі і вона так скучила за ним, що, вдається, вічність не бачила свого улюбленика (Шиян, Переможці, 1950, 250).
2. зневажл. Той, хто користується чиєюсь любов’ю, заступництвом на шкоду іншим. Оточив [пан Гердлічка] себе цілою гвардією пушкарів, в кожнім селі по-наставив нових катюг, а в сусідні Стебни отаманом пушкарським настановив праву свою руку, головного свого помічника і улюбленика — Юру Павличчука Тихо-нюкового! (Хотк., II, 1966, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 432.