УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УЛЯГТИ́СЯ (ВЛЯГТИ́СЯ), уля́жуся, уля́жешся; мин. ч. улі́гся, улягла́ся, ло́ся; док.
1. Лягати, влаштовуватися для сну, відпочинку і т. ін. Мати й дочка уляглися поруч на полу й тихо зашепотіли про щось між собою (Вас., І, 1959, 200); Я взяв Рекса за ремінець, наказав йому лежати спокійно, і Рекс слухняно влігся на траву (Збан., Мор. чайка, 1959, 166); * У порівн. Курява і дим клубочились над станцією, наче зловісна хмара. Окремі її частини важко перевалювались, немовби улягаючись зручніше, і повільно осідали (Голов., Тополя.., 1965, 221).
2. Розташовуватися, поміщатися яким-небудь чином (про предмети). Бочку добре струшують, щоб огірки щільно вляглись, прикривають їх останньою третиною прянощів і закупорюють (Укр. страви, 1957, 407); // Злягатися, ущільнюватися. Коли зупинилась метіль, трохи потепліло і сніг улігся, то ми вилазили на хату аж до димаря і звідти спускались на саночках (Збірник про Кроп., 1955, 19); Прибиті дощем і притоптані війною борозни майже зовсім уляглися (Голов., Тополя.., 1965, 10); // Переставати висіти в повітрі, осідати (про куряву, пил і т. ін.). Курява на вулицях вляглась (Н.-Лев., IV, 1956, 276); Стовпи пилюги [у залі] ще не вляглися (Ле, Міжгір’я, 1953, 257); // у що, перен. Мати ту чи іншу форму вираження, відповідаючи чомусь. Вона, Яринка, ніколи не дослухається чиєїсь думки. Мабуть, тому, що має власну, її не бентежить, що та думка часом не влягається в звичну, прийняту всіма мірку (Мушк., Серце.., 1962, 75); Помиляється теорія, яка свідчила, буцімто всі українські пісні влягаються в один лад (Літ. Укр., 25.VІ 1968, 2).
3. перен. Ставати менш сильним, стихати, припинятися (про явища природи). Ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись (Котл., І, 1952, 159); М’який лапастий сніг не переставав падати, але вчорашня хуртовина вляглася (Мик., II, 1957, 289); Вітер улігся (Тют., Вир, 1964, 470); // Слабшати, зникати (про рух), затихати (про звуки). Досвітня метушня по дворах та вулицях вже вляглася (Дн. Чайка, Тв., 1960, 109); Стрілянина зовсім уляглася, запала тиша (Баш, Надія, 1960, 345); // Проходити, минати (про почуття і т. ін.). Заспокоюється серце, дівоча туга влягається, — Катерина сміється вже з своїх страхів (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 51); Збудження Сенькове влягалося, рум’янець з обличчя почав сходити (Коз., Блискавка, 1962, 213); Пристрасті в нас уляглись (Фр., XIII, 1954, 306); Хай посердиться чоловік, злість перекипить, вляжеться, тоді він сам заговорить (Чаб., Балкан. весна, 1960, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 433.