УМИКА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., УМИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех., етн. Викрадати дівчину, жінку, щоб узяти її за дружину. Князь Ігор був мудрий і сміливий.. Він судив і карав, коли умикали жону не по любові, коли син не корився батькові, коли муж одного роду убивав мужа іншого роду (Скл., Святослав, 1959, 52).
2. неперех., діал. Утікати. Ставайте отам, бо тудою вовк умикатиме (Сл. Гр.).
УМИКА́ТИ2 див. вмика́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 438.