УМИ́СНЕ (ВМИ́СНЕ), присл. Те саме, що уми́сно. [Орест:] Ви якось чудно поводитесь зі мною останнього часу. Ви немов умисне втікаєте від мене (Л. Укр., II, 1951, 43); Зінько вмисне прийшов у громаду дуже рано, бо при йому [ньому] не так вільно було Денисовим прихильникам збивати людей (Гр., II, 1963, 357); Угорець.. взявся за сокиру. Уже з того, як він її тримав, було видно, що цей дроворуб небагато врубає. А Гриша умисне підмостив йому таки дебелу колоду (Гончар, III, 1959, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 439.